Біологічні особливості гречки

Гречка звичайна, гречка посівна або гречка їстівна (лат. Fagopyrum esculentum Moench (F. sagittatum Gilib.)) – вид однорічних трав’янистих рослин родини Polygonaceae (гречкові).
Гречка – круп’яна культура, належить до псевдозернових (Pseudocereal). Культивується як круп’яна і медоносна рослина в середній і південній смузі європейської частини материка. Гречка – найголовніший медонос для багатьох районів з легким супіщаним ґрунтом.
Рід гречки налічує понад 15 видів, що належать до родини Гречкові. Один з видів має назву гречка посівна. Батьківщина гречки – Північна Індія і Непал. Там її називають чорним рисом. Введена в культуру понад 5 тис. років тому. За однією з версій, до Європи гречка потрапила під час татаро-монгольської навали. Серед слов’янських народів дістала назву «гречка» через постачання з Візантії у VII столітті.
Коренева система гречки складається зі стрижневого кореня з довгими бічними відростками. Вона слабо розвинена порівняно з іншими польовими рослинами. Функція верхньої частини коренів рослини – засвоєння поживних речовин із ґрунту, нижньої – водозабезпечення рослини. Коренева система розвивається протягом усього періоду росту.
Квіти гречки зібрані в суцвіття білого або блідо-рожевого кольору. З’являються в липні, мають приємний аромат і приваблюють бджіл.
Плід — горішок, гостротригранний, однонасінний, завдовжки 5–7 мм, яйцеподібний, коричневий. Цвіте в червні — липні, плоди дозрівають у серпні–вересні. Плід здебільшого має тригранну форму. Залежно від характеру ребер і граней плоду виділяють крилату, безкрилу і проміжну форми. Забарвлення плоду буває чорним, коричневим, сріблястим. Величина плодів залежить від сорту гречки і умов вирощування. Плід вкритий щільною оболонкою, яка легко відділяється.